Paralele historyczne. Історичні паралелі. - Najwyższy czas/Крайня пора
F. Kruszynskyj. Najwyższy czas. Gazeta „Ukraina” – 9 sierpnia 1920 r. – str. 1
Chodzi o sojusznicze ideologie, które pozostają tylko na papierze i są tylko poważnymi intencjami. Świat zachodni nie wsparł na czas Ukrainy w jej walce z bolszewicką Rosją, czas naprawić te błędy i stać się jedną siłą w walce z wrogiem.
Z dziesięciu państw zjednoczonych pod koniec wojny w kręgu sojuszniczej ideologii, po kilku konferencjach tylko stoły, kałamarze i pióra przypominają omawiane sojusze, koncepcje, środki i rozwiązania. „… Mamy największą pretensję do obecnych przywódców świata i jednocześnie mamy do nich najbardziej bolesną skargę…
Ale tym twardsi musimy być w naszych zmaganiach i tym bardziej bezkompromisowo musimy dążyć do osiągnięcia naszego celu – całkowitego wyzwolenia naszego narodu z jarzma obcokrajowców.
… I mamy pretensje do światowych przywódców, ponieważ bardzo przyczynili się do naszej obecnej sytuacji. Kiedyś odpowiednio naciskaliśmy i wskazywaliśmy na nasze naturalne prawo do skutecznej walki z Moskwą. Bo w naszej ocenie moskiewski imperialista – czy to komunista, czy członek Czarnej Sotni – jest wrogiem i to jest wieczne, ale do momentu, kiedy zrzeknie się prawa do ataku na nas, usprawiedliwiając się wszelkimi, choćby i socjalistycznymi hasłami. Przyzwyczailiśmy się do demagogii i szantażu bolszewików i nigdy nie bierzemy ich za dobrą monetę, podczas gdy inni nie dorośli do tego, ich doświadczenie jeszcze ich tego nie nauczyło”.
“…Nadszedł czas, aby naprawić ten błąd, kiedy tylko my jesteśmy w stanie uratować sytuację i wydobyć świat z odrętwienia.”
Ф. Крушинський. Крайня пора. Газета “Україна”– 9 серпня 1920. – арк. 1
Йдеться про союзницькі ідеології, які залишаються тільки на папері і нічим іншим, ніж серйозними намірами не є. Про те, що західний світ вчасно не підтримав Україну в її боротьбі проти більшовицької Росії і вже час виправити ці помилки і стати єдиною силою в боротьбі проти ворога.
З десятка держав об’єднаних з кінцем війни коло союзницької ідеології, після небагатьох конференцій тільки столи, каламарі й пера нагадують про замірювані союзи, концепції, заходи й розрішування.
“… Ми маємо найбільший жаль до теперішніх керівників світу і маємо одночасно до них ще найболючушу скаргу…
Але тим твердіше мусимо бути в своїх змаганнях і тим безоглядніше мусимо стрімитися до осягнення своєї мети – повного визволення нашого народу з під чужинецького ярма.
…А скаргу маємо до верховодів світу тому, що спричинилися вони в великій мірі до теперішнього нашого становища. У свій час ми відповідно натискали і вказували на наше натуральне право до успішної боротьби з Московщиною. Бо в нашій оціпці московський неділимець – з комуністів він, чи з чорносотенців – є ворог і то вічни, але до хвилі, коли він зречеться права нападати на нас, оправдовуючись усілякими, хоч би й соціальними гаслами. До демагогії і шантажу більшовиків ми звикли й ніколи не приймаємо їх за чисту воду, в той час як інші не піднялися до цього, досвід їх ще цьому не навчив.”
“…Час надійшов цю помилку виправити, коли ми єдині є в силі врятувати ситуацію й вивести світ з отупіння.”